Точка входу
Цей сайт говорить про Волинь як про трагедію польських цивільних і водночас повертає в розмову український досвід асиміляції, репресій, відплатного насильства й депортацій. Мета — не взаємне звинувачення, а фактична ясність, пам’ять про цивільних і відмова від колективної вини.
Це не сайт проти польської пам’яті. Це спроба говорити про весь ланцюг насильства, у якому польські й українські цивільні жертви заслуговують на правду, ім’я і гідне поховання.
Швидка навігація
Як читати цей сайт
Чого сайт не стверджує
Український контекст
До воєнного насильства існував довгий ланцюг тиску: згортання шкільництва після Lex Grabski, оборонна мобілізація на Поліссі, пацифікація українських сіл у 1930 році, мілітаризована кампанія проти православних храмів у 1938 році та повоєнна депортація під час операції «Вісла». Ці факти не виправдовують убивств польських цивільних. Вони показують, чому довіра між громадами руйнувалася задовго до 1943 року.
Як ескалювало
Цей таймлайн веде через довший ланцюг ескалації: асиміляційний тиск, втрату довіри, радикалізацію, воєнний вакуум, злочини проти цивільних, депортації та пізніші спроби примирення.
асиміляційний тиск
втрата довіри
радикалізація
воєнний вакуум
злочини проти цивільних
депортація
примирення
Як працює сайт
Пріоритет мають архівні, академічні, державні та церковні джерела. Там, де старе посилання було надто слабким для чутливого твердження, його замінено сильнішим або офіційним джерелом.
Для жертв і матеріальних втрат сайт розрізняє поіменно підтверджені числа, оцінки та діапазони. Він не удає одну остаточну цифру там, де історики досі працюють із різними методами підрахунку.
Кожна подія має короткі значки, які показують, чи йдеться про державну політику, насильство проти цивільних, суперечку щодо чисел, ексгумацію чи жести примирення.
Приклади значків
Карта допомагає побачити, що Волинь лишається емоційним центром, але події 1924-1947 років охоплювали також Галичину, Холмщину, Підляшшя і повоєнні виселення.
Завантаження карти...
Натисніть маркер, щоб сфокусувати карту і відкрити відповідну подію в таймлайні.
Людський вимір
За кожною цифрою стоять польські родини, убиті або вигнані з Волині, і українські родини, вбиті у відплатних акціях, пацифікаціях та депортаціях. Цей сайт має допомагати бачити людей, а не лише баланси втрат.
Пам’ять і поховання
Історична правда не закінчується дебатою про юридичні терміни. Вона включає право родин знайти останки, молитися, гідно поховати загиблих і спільно працювати з місцями пам’яті.
Імена жертв
Там, де можна встановити прізвища, сайт підкреслює їхню вагу. Поіменні списки жертв не закривають історичних суперечок, але обмежують спокусу використовувати мертвих як анонімний політичний аргумент.
Сучасна відповідальність пам’яті
Лише після проходження фактів варто нагадати про сучасний обов’язок пам’яті: трагедії Волині, Сагрині, Павлокоми чи операції «Вісла» не мають релятивізуватися, але й не мають ставати паливом для нових кампаній ненависті. Відповідальна пам’ять не змушує жертв мовчати. Вона вимагає мови, яка захищає історичну правду від спрощення, помсти й політичної інструменталізації.
2026
26 травня 2026 року Президент України присвоїв Окремому центру спеціальних операцій «Північ» почесне найменування «імені Героїв УПА». У Польщі це викликало різку критику через пам’ять про Волинь і злочини проти польського цивільного населення. Для України ж УПА залишається частиною пам’яті про боротьбу за незалежність проти радянського та нацистського тоталітаризмів.
Ця суперечка показує головну проблему польсько-української пам’яті: один народ не може вимагати від іншого повної відмови від власних символів, але вшанування борців не повинно означати виправдання злочинів проти цивільних. Так само як Польща має право пам’ятати Пілсудського чи Армію Крайову попри складні сторінки їхньої історії, Україна має право на власну традицію визвольної боротьби. Примирення можливе тоді, коли право на власних героїв поєднується з чесним визнанням темних сторін.
Право на власних героїв не скасовує обов’язку чесно називати злочини проти цивільних.
Шлях до примирення
Примирення тут не є декоративним фіналом. Це рамка для читання всієї історії: визнавати страждання польських і українських цивільних, називати структури і рішення, які породжували насильство, та не переносити відповідальність на цілі народи й наступні покоління.
Принципи пам'яті